Спробую дати аргументовану відповідь на це запитання. Так, «дистанційка», на мій погляд, однозначно буде. Імовірно, як частина локдауну. Однозначно, корективи внесе статистика з негативною динамікою щодо кількості хворих на коронавірус. Але першопричиною є не це.
Хто уважно слідкував за новинами і чув між словами, той, можливо, звернув увагу на тези, що «локдаун дасть змогу перезавантажитись, дасть людству можливість почати все з нової, останньої спроби» тощо. Дійсно, посткапіталістичний світ потребує негайного перезавантаження, щоб убезпечити себе від чергової кризи з катастрофічними наслідками. Вже немає неподілених територій, немає змоги почати нову світову війну (всі розуміють, що вона була б ядерною, а, отже, без шансів на виживання), немає країн (серйозних світових гравців з провідними економіками світу), які б можна було розвалити, щоб потім "відновлювати" їх економіки, використовуючи їх ресурси, трудові резерви та створивши новий ринок збуту продукції.
Локдаун, звичайно ж, здатен відтермінувати економічну кризу, яка все-одно обов’язково матиме місце, спровокувавши, як варіант, нещадну і безкомпромісну боротьбу за ресурси, можливо навіть на побутовому рівні. Варто лише пам’ятати, що в такій боротьбі завжди виграє той, хто має товщий жировий прошарок. Тобто, багаті стануть ще багатшими, а бідні (основна маса населення планети) – жебраками.
Але давайте дамо можливість світу і далі агонізувати та повернемось до дистанційної освіти. Поставивши себе на місце такого собі «регресора», можна побачити надзвичайно багато переваг її впровадження.
1). Економія. Під час дистанційної освіти є можливість на законних підставах економити енергоресурси. З урахуванням захмарних цін, які на них склалися, місцеві громади в більшості випадків не матимуть змоги (чи бажання) сплачувати за опалення приміщень. Вихід очевидний.
2). Економія 2.0. Навіть при організації якісної дистанційної освіти є досить серйозна спокуса виплачувати освітянам заробітну плату не в повному обсязі, а, наприклад, 75%. Крім того, можна ще дещо зекономити на убогих сільських школах, закривши питання «шкільного автобусу» питанням «дистанційки».
3). Падіння рівня освіти. Пункт 2 автоматично викликає реакцію освітян: «як платять, так і працюємо». На даному етапі організації освіти якість саме дистанційної і так викликає деякі питання: це і рівень підготовки вчителів, і відсутність виховної складової в освітньому процесі, і небажання учнів самостійно навчатися, і реакція батьків, і відсутність технічного обладнання чи Інтернету тощо.
4). Соціальне дистанціювання. Як відомо, сім’я – це основна цеглинка суспільства, колектив – це структура, здатна самоорганізовуватися для вирішення певних питань, організоване громадянське суспільство – це сила, здатна приймати кардинальні рішення і намагатися, при вмілому застосуванні теорії керованого хаосу, впроваджувати їх в життя, часто всупереч більшості, керівництву держави чи її політичному курсу. Зруйнувавши хоча б одну з цих складових (а краще всі), можна за досить короткий термін, в межах покоління, досягти неймовірно високих наслідків щодо деградації суспільства.
Що ж нас очікує? Очевидно, для ВИШів «дистанційка» розпочнеться прямо зараз. Між іншим, сучасна вища українська освіта нічого не втрачає, адже на сьогодні і так більшість студентів не навчається, а працює чи сидить на шиї в батьків, накопичуючи грошові ресурси для оплати успішної здачі майбутньої сесії. Ймовірно, більшість учнів загальноосвітніх навчальних закладів також змушені будуть перейти на дистанційну освіту з огляду на причини, вказані вище. Ця тенденція спостерігатиметься не в окремо взятій країні, а в світовому масштабі.
І взагалі, через кілька років (якщо не раніше) основною формою навчання для більшості буде дистанційна. Лише незначна частина найбільш забезпечених та привладних зможе отримувати якісну класичну освіту. Хочете, змиріться з цим, хочете – підлаштовуйтесь, хочете – боріться.
Або підтягніть шкільні предмети. Бо ви – єдині, хто в майбутньому зможе надати своїм дітям безоплатну якісну освіту.
